Ставши суверенною державою, Україна мала мати і власну систему зв’язку. Тоді всі дзвінки зарубіжних країн усе ще йшли через розташоване у Росії апаратне устаткування, а власних потужностей був. Телефонні мережі були аналоговими, а тому про інтернет або мобільний зв’язок не могло бути й мови.
Щоб у умовах економічної нестабільності наздогнати технічний прогрес, Міністерство зв’язку запросило до різних напрямів розвитку іноземних інвесторів. Для створення мобільного оператора було залучено компанії з Данії, Німеччини та Нідерландів. 11 листопада 1992 р. Печерський райвиконком Києва зареєстрував спільне Українсько-німецько-датсько-голландське підприємство UMC, після чого компанія отримала ліцензію на мобільний зв’язок та частоти. У ньому 51% акцій належали Міністерству зв’язку, а Deutsche Telekom, PTT-Telecom і TDC володіли по 16,3%.
Згідно зі статутом компанії, ключові посади обіймали представники західних засновників. Нідерланди призначили генерального директора, Данія – технічного, Німеччина – фінансового, Україна – директора з персоналу. Мінзв’язку взагалі досить ретельно підбирало кадри для UMC: співбесіди проходили в три етапи, були потрібні більш ніж відмінні характеристики з місця роботи. У UMC прямували найкращі.
Ще до кінця 1992 року знову мобільний оператор привозить в Україну перше обладнання: комутатор та шість базових станцій Nokia, які працюють у стандарті NMT-450.
MobiraCityman – популярнийNMT-мобільник кінця 80-х (ліворуч) та < em>Nokia 6110 – GPS-апарат кінця 90-х (праворуч)
У січні 1993 року на роботу в UMC були прийняті перші сім технічних співробітників, які практично відразу поїхали до Фінляндії вчитися монтувати комутаційне обладнання. І взимку в Україні почала будуватися перша мережа стільникового зв’язку. Антени базових станцій були встановлені на київській телевежі, готелі «Славутич», Київському інституті легкої промисловості, на місці колишньої «глушилки» радіостанції «Голос Америки» на вул. Ольговській, у Борисполі та на АТС-290 по вул. Московській на Печерську (у цьому будинку було змонтовано і перший комутатор на 60 тис. номерів). Фактично до 8 березня 1993 р. перші сегменти мережі NMT вже були готові до роботи. Проте до офіційного старту залишалося ще майже чотири місяці. За цей час компанія завершувала останні приготування перед запуском та готувала персонал для першого магазину.
Першим українським користувачем мобільного зв’язку став перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Хоча тестові дзвінки через розгорнуту в Києві мережу NMT прозвучали ще в березні – тоді техніки вже перевіряли обладнання та якість зв’язку. Але днем ??народження мобільного зв’язку в Україні таки вважається 1 липня 1993 року, коли у приміщенні АТС-290 на вул. Московській, де було встановлено комутатор, відбувся офіційний запуск мережі NMT. Там Леонід Кравчук із мобільного телефону зателефонував послу України у Німеччині Івану Піскову. «Алло, Іване…», – такими були перші слова абонента, які пролунали в мережі UMC.
Учасники подій згадують, що на церемонії відкриття мережі NMT всі дуже нервували. Під час розмови Президента з послом поряд зі сценою стояв перший заступник міністра зв’язку Юрій Соловйов із резервним телефоном у кишені. Кравчук розмовляв із Пісковим, а Соловйов підтримував зв’язок із секретарем посольства. За попередньою домовленістю, у разі несправностей вони мали оперативно передати резервні телефони учасникам розмови. Але зв’язок не підвів, і відкриття мережі пройшло без ексцесів. До речі, користуватися своїм мобільним телефоном Леонід Макарович з незвички почав лише за кілька місяців. Рахунки він оплачував сам, із власної кишені.
Таким чином, Україна стала однією з перших країн СНД, де з’явився мобільний зв’язок. На липень 1993 р. стільникова мережа була розгорнута тільки в Росії та Узбекистані (щоправда, тільки з однієї базової станції).
Перші роки першої української мобільної мережі
Введена в експлуатацію у 1993 році, перша мобільна мережа швидко розвивалася. Того ж року її користувачами у Києві стали 2,8 тис. осіб. На той час це був непоганий старт з огляду на те, що стати абонентом стільникової телефонії було досить недешевим задоволенням.
Мобільний зв’язок в Україні починався з одного тарифного плану: вартість вихідного дзвінка складала близько 1 долара за хвилину, а вхідного – удвічі менше; абонплата становила близько 200 доларів на місяць, за підключення потрібно було сплачувати 500 доларів. Сам телефон коштував ще 1-2 тис. доларів. Такі ціни, перш за все, були обумовлені дорогим обладнанням та необхідністю інвестувати у будівництво мережі по всій країні.
У той час важко було з упевненістю сказати, чого більше було у використанні мобільного телефону – необхідності або складової іміджу успішного бізнесмена. На послугу був великий попит – мобільний телефон став підтвердженням статусу людини та її фінансової стабільності. Наприклад, відвідування банку з мобільним телефоном автоматично сприяло отриманню кредиту. За словами одного з перших абонентів UMC, йому одного дня його компанія представила нову іномарку та мобільний телефон. І що цікаво, подарований мобільний приніс набагато більше позитивних емоцій, згадує він.
UMC швидко розвивала мережі в інших містах. Вже у квітні 1994 року мобільний зв’язок з’явився у Харкові, Сімферополі та Севастополі. У тому ж році мережа досягла Дніпропетровська, Одеси та Львова. 1994 року відкриття кожного нового регіону було справжньою подією. Незабутні презентації з першими особами регіону, незвичайні на той час фуршети… З приходом UMC до нових міст збільшувався попит на ці послуги: наприкінці 1994 року кількість абонентів мобільного зв’язку в Україні становила 5,3 тис. осіб.
З покриттям мережею мобільного зв’язку регіонів в Україні з’явилося нове для країни поняття – територіальний роумінг. Для користувачів це було новинкою: маючи київський номер, дзвонити ним із Сімферополя чи Одеси. У наступні роки «освоєння» регіонів тривало. До кінця 1995 року мобільний зв’язок охопив 12 обласних центрів країни, а кількість абонентів UMC досягла 14 тис. осіб. А за 1996 рік компанія покриває мережею NMT усі обласні центри України. Усього на кінець року послуги UMC стають доступними у 93 містах та на 4 тис. км основних автомагістралей.
Перехід від аналогового мобільного зв’язку до цифрового GSM
Коли UMC в 1993 році розпочала свою роботу, в Європі вже впроваджувалась технологія GSM. Ця абревіатура до 1995 року розшифровувалась як Groupe Speciale Mobile, потім ця назва була змінена на Global Mobile System for Mobile communications. Цей стандарт відноситься до мереж другого покоління – 2G. А першим поколінням (1G) був аналоговий стільниковий зв’язок.
Стандарт NMT-450 був аналоговим і тому мав багато обмежень. Насамперед – це високе споживання енергії під час роботи, внаслідок чого тодішні мобільні були більших розмірів. Крім того, абоненти не могли самостійно змінити телефон на інший. Такий же недолік мав і цифровий стандарт D-AMPS, в якому працював перший конкурент UMC – донецька компанія «Цифровий стільниковий зв’язок» (DCC).
Стандарт GSM має багато переваг. Він пропонує велику функціональність споживачам, які змогли отримати такі сервіси як автоматичний роумінг, голосову пошту, SMS та MMS, доступ до інтернету, не кажучи про шифрування розмов. Значно зручніше стало оновлення мобільного телефону завдяки спеціальній ідентифікаційній картці Subscriber Identity Module (SIM). Раніше абонентам NMT-450 доводилося відвідувати офіс оператора для прив’язки номера до трубки, а зараз вони можуть самостійно переставити SIM-картку на новий апарат. До речі, навіть організований у 1997 році UMC роумінг з Росією у стандарті NMT-450i теж працював завдяки GSM, до якого передавалися дзвінки абонентів. До цього під час подорожей користувачеві доводилося отримувати новий номер у мережі місцевого оператора.
Взимку 1997 року Державний комітет зв’язку оголосив тендер на частоти в діапазоні 900 МГц, в якому переможцями стали три компанії. Завдяки своїй популярності та технологічним перевагам GSM-900 на той час був перспективним стандартом. І українці почали спілкуватися у ньому 1997 року, того ж року 17 вересня у Києві у Палаці культури «Україна» UMC офіційно запустила першу в країні мережу GSM-900.
Починаючи з цього моменту кількість мобільних абонентів в Україні почала невпинно зростати: якщо на кінець 1996 року їх налічувалося 30 тис., то 1997 року мобільними були вже 60 тис. українців. Це пояснюється багатьма факторами, головним з яких, безумовно, було запровадження GSM-стандарту.
